В’ячеслав НЕСТЕРОВ

27 березня 1917 року Михайло Сергійович Грушевський повернувся в Україну, де його вже заочно обрали головою Центральної Ради. Так почався новий етап у житті майбутнього першого Глави демократичної України. Але попередні періоди в житті Михайла Сергійовича були не менш бурхливими, ніж лідерство в боротьбі за автономію України. Ще з 1909 року Михайло Грушевський був масоном, причому настільки активним, що один із керівників всеросійського масонства Олександр Гальперн напередодні Першої світової війни вважав його лідером київських (читай: українських) масонів

Масонство активізувалося в Російській імперії після поразки революції 1905 року. В партійних структурах поширилося переконання про недоцільність розпорошення революційних сил між багатьма партіями. Відбувся процес об'єднання, створення надпартійних структур для консолідації зусиль та для продовження боротьби. В цей політичний момент і знадобилися столітні навички масонів. За власними споминами Грушевського, масонство імпонувало йому (як і багатьом іншим громадським та політичним діячам того часу) своєю віками виробленою і перевіреною системою конспірації, добре налагодженою й ефективною системою взаємопідтримки "братів", мистецтвом "обплутувати" владні структури, широкими міжнародними зв'язками та своєю діловитістю, що нею "вільні каменярі" вигідно відрізнялися від багатьох партійних балакунів. До того ж Грушевський сподівався саме з допомогою масонства реалізувати свої національні та політичні ідеали, наблизити час розбудови незалежної української держави.

Масонство напрочуд швидко розгалузилося по імперії. Існувало від 40 до 80 лож, тобто найнижчих ланок організації, з 15-25 членами в кожній. Київ упевнено претендував на роль центру масонського руху України. Тільки тут називають від 7 до 15 лож. Вони існували також у Харкові, Катеринославі, Вінниці, Полтаві, Бердичеві.

"Масонська організація працювала широко, — згадував М.Грушевський, — вона здійснювала свій здавна прийнятий тактичний план при всякого роду політичних можливостях використовувати свої зв'язки і проводити своїх людей на впливові становища. Заміщення вищих позицій — і столичних, і київських...— стояли в очевиднім зв'язку з масонською організацією".

Михайло Сергійович з кінця 1909 р. належав до київської ложі "Правда". Проте "вільним каменярем" він міг стати раніше, під час закордонної поїздки (в 1903-му) для читання лекцій з історії України на запрошення Вільної російської школи соціальних наук у Парижі, довкола якої групувалися емігранти-масони. Він саме тоді організовував видання "Історії України-Руси" німецькою та французькою мовами, отже, масонські зв'язки були доречними.

Увійшовши до ложі "Правда", М.Грушевський згуртував довкола себе однодумців і спрямував діяльність цієї "майстерні" в русло боротьби за національні інтереси України, якими він їх собі уявляв. Російська частина київських "братів" була цим явно невдоволена, центральне ж масонське керівництво в Росії не приховувало свого роздратування і стурбованості. Злагоди між українськими та російськими масонами не було тому, що вони різними очима дивилися на національне питання. Якщо російські "брати" збиралися валити абсолютизм та будувати демократичне суспільство в "єдиній та неподільній" Росії чи, на гірший випадок, у федеративній державі, то українські домагалися радикального розв'язання національної проблеми.

В 1912 р. очолювана Грушевським група українських масонів виказала свою незгоду з позицією російських "братів" у питанні про майбутній на-ціонально-політичний устрій Російської держави. На тогорічному масонському Конвенті в Москві спалахнула загальна полеміка між українськими та російськими "родичами". Приводом до цього стало питання про назву загальноросійської організації. Михайло Грушевський категорично заперечував проти запропонованої назви "Великий Схід Росії" та домагався вилучення з неї самого слова "Росія". За свідченням О.Гальперна, "він зайняв у цьому питанні абсолютно непримиренну позицію, взагалі заперечував за Росією, як державною одиницею, право на існування. Проти Грушевського повстали всі інші, і суперечка, часом досить різка, тривала впродовж двох днів". Але, зрештою, Конвент вимушений був ухвалити компромісне рішення та назвати нову організацію "Великим Сходом народів Росії". І це при тому, що, як зазначає той же Гальперн, "Верховна Рада (масонська) передбачила, що суперечка з цього питання стане центральною в роботі Конвенту 1912 р., і намагалася провести на Конвент цілком надійних, з її погляду, людей, тобто рішучих противників Грушевського".