 | ||
    | ||
 |
           
 | |
Вітаю братів вільних мулярів і тих, хто цікавиться масонством. Я – Великий Майстер Великої Ложі. Не так важливо, як мене звати – важливо, що така посада є. Вона означає якісний прорив у становленні українського масонства, у визнанні України рівноправним членом світового масонського співтовариства. У світі масонів – мільйони, але нас цікавить українська специфіка. Як і в інші пост-радянські країни, сюди масонство прийшло з Заходу – інакше й бути не могло, бо вільне мулярство – не секта, ніхто сам себе не може проголосити братом, якщо не пройшов “канонічного” ритуалу, а такий ритуал можуть здійснити лише “канонічно” втаємничені брати у “канонічно” створеній ложі. На початку 90-х років уже минулого століття на Україну звернули свої погляди різні масонські організації, у т.ч. такі, які себе навзаєм не визнають. Скажімо, Великий Схід Франції та Велика Французька Національна Ложа. А ще прийшли дуже енергійний де Бернардо з Італії та дуже педантичні люди з Австрії. Це ті, про кого точно відомо, а існують ще чи то окремі ложі, чи поодинокі люди, які належать до інших масоньких формацій. І точної цифри назвати не може ніхто. У системних речах (а вільномулярство дуже системна справа) випадковості – виняток. Отож, закономірно, що найбільш масонські міста в Україні – Київ, Харкiв, Одеса та Львів: саме там живе і працює переважна більшість братів усіх юрисдикцій. Причини лежать у традиціях духовної та інтелектуальної культури цих величавих міст – тому вони і зараз виявились найбільш відкритими для нас. Але справа поширюється і на інші центри. Масонами стають люди-шукачі, які вже перебувають на певному рівні самовдосконалення. Ті, хто усвідомив, що самотужки не обтесати камінь свого духу до ідеальних форм. Це вимагає вільного вибору. Адже заважає щоденна біганина, багато часу йде на сім’ю та заробляння грошей. В якийсь момент серед ночі чи досвіта тебе відвідує думка: ”Ще так п’ять років, ще десять, а що потім? Навіщо живу?”. З цієї думки починається дорога до дверей нашого храму. Є серед шукачів апріорі вільні й невгомонні натури – митці, є і ті, кого в світському житті називають впливовими людьми. Але хто такі – впливові люди? Особи енергійні, спрямовані на досягнення мети, діяльні, які самі шукають засобів осягнення цілі. Вони багато працюють, багато досягають, але й багато разів розчаровуються. Поступово приходить розуміння недосконалості світу, точніше – себе в ньому, стосунків поміж людьми. Вони шукають відповіді вічні запитання в філософії, релігії, науці. А деякі приходять до нас. У будь-якому разі, мушу запевнити: помиляються не тільки ті, хто твердить про феноменальну впливовість масонів в Україні, а й ті, хто запевняє, що їх тут немає. Мета вільного мулярства описана у сотнях книг: промасонські пишуть про вдосконалення себе, а через себе – світу (пригадайте тезу одного з праотців української масонерії Грицька Сковороди: “пізнай себе і ти пізнаєш світ”), антимасонські – про всесвітню змову з метою керувати людством. Смішно дискутувати з останніми, так само несерйозно з мого боку переконувати у правдивості перших – я ж бо людина заангажована. Але зі знанням справи можу сказати: масонство не має права поборювати існуючу в країні владу – це канон. Тобто окремі члени ложі можуть хоч на барикаду йти, але ложа ніколи не прийме жодного політичного рішення. А всі масонські правила ніколи не суперечать законодавству чи традиціям загальноприйнятої в суспільстві моралі. Водночас влада не може бути представлена у масонстві – член ложі може бути письменником, бізнесменом, міністром чи лідером партії у своєму профанному житті, врешті, як і безробітним. Але в ложі – він просто брат, який прагне товариства, що сприяло б його особистісному вдосконаленню. Наш орден не таємна організація, а -- закрита. Перш за все, закрита для нерозумних людей, а таких вистачає всюди, в Україні також. Дискутувати з дурнями – марнувати час. У буденному житті так мало часу на – сказати б – просвітлене спілкування чоловіків, що ми надзвичайно цінуємо цю радість. Звичайно, у сучасному світі будь-яка закритість має свої межі, тим паче, що конспірація для нас – не самоціль, а лише засіб. Отже, доведеться і нам припідняти завісу таємничості – і через цей сайт, і через офіційну реєстрацію відповідної громадської організації. Однак будь-яка відкритість закінчиться перед дверима Храму – тобто приміщення, де збирається ложа. Хтось посміхнеться: мовляв, чимало таємничих ритуалів детально описані в численних книгах – наприклад, ініціація профана. Мені самому траплялись у загальнодоступних книжках доволі точні описи, скажімо, старовинного і прийнятого шотланського ритуалу, в якому ми працюємо. Але в друкованому тексті не більше правди, ніж у тексті театральної п’єси – усю правду можна осягнути лише на талановитій виставі, навіть – на кількох переглядах. Книги про кохання уповні відкриваються лише після того, як ти сам осягнув це почуття, тобто був ініційований в адепти любові. Спитаєте, чи можна заборонити масонство? – Можна. Саме так робили за комуністів, і за нацистів. Масони і зараз не працюють в авторитарних азійських країнах, чи в Білорусі. Я не стверджую, що там нема братів, але вони належать до іноземних лож, а не творять власних – національних. Бо масонство за визначенням не може існувати в підпіллі: адже тоді йому довелося б займатись політикою, що неприйнятно за правилами регулярного масонства. У масонській Конституції чітко записано, що розмови про політику та релігію в ложах заборонені (врешті, як і про бізнес) -- аби не продукувати сварок. Разом з тим, толерування владою масонства є ознакою демократії в країні – так прийнято вважати поміж багатьма людьми у світі. Приналежність до масонства допомагає знайти приятелів та однодумців у будь-якій країні. І при цьому бути впевненим, що ти не на базарі -- тут не обдурять. Бо ледь потиснувши руку незнайомому брату, ми вже знаємо, що перед нами – людина вільна і доброї слави. Вільна – не лише в тому сенсі, що не раб чи кріпак, а ще й у тому – що вільна сама приймати рішення. Значить, психологічно і матеріально незалежна – може себе утримувати, і може вільно пересуватись – значить чиста перед законом. І звичайно вільна від домінування якоїсь пристрасті, адже “масон володіє пристрастями, а не вони ним”. Але це всесвітній ланцюг таких людей, які не мають права використовувати один одного для досягнення якихось політичних чи економічних цілей. Тому ми не творимо всесвітнього уряду та всесвітньої змови. Наскільки я знаю, у цьому годі підозрювати і тих, хто належить до нерегулярного масонства. Межа регулярності для простоти може бути проведена через два пункти: обов’язковість згадування Великого Архітектора Всесвіту (тобто Бога-Творця) під час ритуалів і неприпустимість доступу жінок до Храмів. Наша юрисдикція регулярна, тобто її визнає Велика Ложа Англії – матір усіх сучасних масонських лож. Ми – відповідно – дотримуємось “Конституції Андерсена” – базового масонського документу. Там серед іншого зазначено, що “Вільний Муляр ... якщо він добре зрозумів суть Королівського Мистецтва, то ніколи не стане нерозумним атеїстом або ж невіруючим вільнодумцем”. Чому регулярні масони не приймають до свого кола жінок? – Через традицію, дуже давню і (додам від себе) дуже мудру: за відсутності жінок легше думати про духовне... Ми надзвичайно міцно тримаємось традиції – у філософії, ритуалі, атрибутиці, одязі, навіть мові. Це середньовічний спадок, який дійшов до нас майже без змін і доніс елементи дуже давніх містерій. Але про це багато написано. Як і про те, які видатні люди належали до Братства Вільних Мулярів у різні часи і в різних країнах. Ми просто органічно продовжуємо цю традицію. І робимо це не з обов’язку перед кимось, а з розуміння того, що кожний чоловік рано чи пізно підходить до межі, за якою грошей, кар’єри і навіть кохання жінки уже недостатньо для відчуття гармонії з світом і самим собою. Франкмасонство дало мені та моїм братам таку радість і втіху. Тому істину кажу вам: масонами не народжуються, масонами помирають...
|
